Арина Дорих – Прийми мене…
Арина Дорих – Прийми мене…
Прийми мене до храму серця свого.
Сьогодні я твоя вся до останку.
Не видадуть зірки, повір, нічого…
Земля і небо наші аж до ранку!
У забутті зіллємося із гаєм,
Бо ж витоки людини із природи…
Чуття, як вуголь, світ хай обпікає,
А ніч не жде ніколи нагороди…
Сни відлетять… Залишать наодинці
Для любощів покірно нас з тобою.
Зірви цілунків стиглі полуниці
Під вівтарем жаданного спокою…
6.12.2010
© Copyright Арина Дорих 2010
Наче краплями з самого серця написано!!
Та не знаю. Я трохи відучилась навіть рідною мовою писати. Знаєш, уже навіть незвично… Хоча в житті спілкуюся дійсно тільки українською, та й матеріали пишу… а ось із вішами… Треба буде сісти і хоч десяток написати дійсно українською, щоб слово підточити трохи… Дякую тобі за візит і за стільки коментарів!
За що дякувати? Пиши piдною!
За все дякую. Перш за все за те, що ти хороша людина, заходиш в гості, та ще й коментарі залишаєш. Так що дякую ще раз! Від щирого серця!
Це тоби- «спасиби». Таки вирши погана людина невзмози написати.
Я тобі щиро вдячна за таку масу коментарів!!!!!!!