Борис Петровицкий – Факел
Факел
Немецкий прожектор рыскает ныне.
Здесь вражьи зенитки стреляют навзлёт,
А девушка наша в холодной кабине
Над фронтом ведёт боевой самолёт.
(далее…)
Факел
Борис Петровицкий – Жажда
Жажда
Молчит родная батарея –
Снаряды кончились вчера.
Был трудный бой, у нас потери…
В степи задуха и жара.
(далее…)
Марина Дорих – Дикая птица
Дикая птица
Дикая птица…
Глобус судьбы пополам… нет маршрутов наброска…
Шрам на душе,
Вместо крыльев ожога пунктир…
Ночь на ресницах…
Грёз переливы – лишь плоть раскалённого воска…
Пепел уже
Все те песни, что слушал их мир…
Русая в чёрном.
Я, как луна, в беспросветном пожарище мрака…
Танец теней…
Гладит небо десница костра…
Сны беспризорно
Рвут измеренья… планеты, как зёрнышки мака…
Сотни путей…
Но на них темноты кожура…
Дикая птица…
Как же дышать?.. Компас сердца не видит, где север…
Капли крови
На пространстве вокруг вместо нот…
Трудно молиться….
Время стоит… и жонглирует искрами ветер…
Ведь без любви
Жизни нет… невозможен полёт….
1.05.2011
© Copyright Марина Дорих 2011
Марина Дорих – Целую дожди
Целую дожди
Целую дожди… оставляя на них отпечатки обветренных губ,
А ночь эфемерною плотью не чувствует капель стыдливых пульсаций…
За ширмою туч скрыт классический лунный топаз… темноты рядом глубь…
Готовятся сны к путешествию разума в мир инкарнаций.
Целую дожди… сохраняя в душе их дыханья тепло, аромат,
Мгла чёрным настоем полощет причёски цветов, даже стрижки деревьев,
А травы, как стрелки времён, украшают собою земной циферблат…
Теребит их крыльями ветер, незримый седой собиратель поверьев.
Целую дожди… наслаждаясь симфонией первой весенней грозы,
Ведь с майскою влагою жизнь проникает во все измеренья пространства.
Небесная твердь отражает вселенную в хрупкой зенице слезы
И лечит прилежно все раны сознания лучше любого лекарства.
1.05.2011
© Copyright Марина Дорих 2011
Марина Дорих – Сакура (ЯС)
Сакура (ЯС)
Сакуры кольца…
Ветер в зеницах цветов
Ищет блаженства.
Влаги стекольца
Под кимоно лепестков…
Лик – совершенство.
Розовый выпит закат,
Мир – оригами,
Манит звёздный плакат
Между ветвями.
1.05.2011
© Copyright Марина Дорих 2011
Марина Дорих – Я рождена лунным светом
Я рождена лунным светом
Я рождена лунным светом
Из капли хрустальной росы,
В локонах вздох ромашки,
Что ветер сорвал стыдливо…
Небо, пропахшее летом,
Касается глаз бирюзы…
Только наряд монашки…
Грустно… душе тоскливо…
Я рождена вещим лесом
Из сердца сверхновой звезды,
Кожа белее снежинок,
Голос – крещенским звоном…
Горы – и сцена, и пьеса,
А зеркало – реки, пруды,
Ложе из листьев, травинок…
Горе не выдам стоном…
Я рождена тайной ночи
Из дуновенья стихии,
Запах мой – мята с душицей,
Вкус – эликсир свободы,
Дождь – светлых грёз личный зодчий,
Птицы же – часть литургии…
Больно… Лечусь плащаницей
Кельи святой природы.
1.05.2011
© Copyright Марина Дорих 2011
Арина Дорих – Не цурайся своєї мови
Не цурайся своєї мови
Хай волошки з очима неба,
Ліс нахмурив зелені брови,
Не цурайся своєї мови,
Бо слова – це душі потреба.
Хай цілують світанки трави,
Хай минуле не знає тління,
Не цурайся свого коріння,
Що росте із долонь держави.
Хай твій спадок – старенька хатка,
Та у ній Вічна Книга Роду,
Не цурайся свого народу,
Пісні скарб передай нащадкам.
Хай до крил будуть зорі близько,
Дощ куйовдить калину в лузі,
Не цурайся батьків і друзів,
Пам’ятай про свою колиску.
1.05.2011
© Copyright Арина Дорих 2011
Арина Дорих – Час
Арина Дорих – Час
Мить – це уламок вічності (с)
Час прудко мчить рельєфами буття,
Справляє вічність за минулим тризну.
Сторіччя розглядаючи крізь призму,
І в мить одну спресовує життя.
Роки летять крізь простір і туман.
Їм, наче рікам, вороття немає,
Коли зоря над обрієм згасає,
А друзки поглинає океан.
Час поспіша, ламає грані вщерть
І плин його – відвічна недосяжність.
Свідомість осяга лише протяжність:
Дитинство, юність, зрілість, старість, смерть…
1.05.2011
© Copyright Арина Дорих 2011
Арина Дорих – Апокаліпсис
Апокаліпсис
Посередині неба і землі
Вже сьомий янгол чашу виливає.
Довкіль гріха в розпутній чорній млі
Планета обертається й ридає.
Слова проклять і щирих молитов…
Апокаліпсис. Час Страшного Суду.
Не молоко сьогодні п’ють, а кров
Індиго-діти, коли смокчуть груди.
Ще зародками в лоні матерів
Малі тільця духовно вже відсталі.
Ждуть світу заборонених плодів
Із першим криком. Ну а далі… Далі…
Арена хтива поганських змагань.
Все інше видається потойбічним.
За гріш душею платять без вагань
І гублять те, що є насправді вічним.
Кінця початок. Стогне Вавилон.
Потоп вогненний змити бруд лиш може.
Останній бій. Війна. Армагеддон.
Нехай добро нарешті переможе.
1.05.2011
© Copyright Арина Дорих 2011
Арина Дорих – Лише слова…
Лише слова…
Лише слова… Набір логічний літер…
Лише слова… звучання, голос, зміст…
Та в них душа, незрима, наче вітер,
В них до сердець людських нетлінний міст.
Лише слова… Непізнані на дотик…
Лише слова… молитва, стогін, крик…
Крізь простір, час загат не мають жодних…
Вони між нами, або… ми між них…
Лише слова… Сучасні і довічні…
Лише слова… Відчуждення й злиття…
Свої, чужі, нікчемні та величні…
Дар Божий або кара за життя.
Лише слова… Їм не потрібні крила…
Лише слова… Фонемний жар і лід…
Астральна плоть, та в ній таємна сила,
Що вміщує у собі цілий світ.
1.05.2011
© Copyright Арина Дорих 2011