Марина Дорих – Чому така людська душа?
Чому мене чарують гори
І їх таїнний дивосвіт?!
Блакитнокрило, наче море,
Їх контур в серці майорить.
Чому бажань моїх вітрилом
Керує сила всіх стихій?!
Приводить в лоно небосхилу…
На край землі… чи край надій?
Чому обняв своїм буянням
Мене стрімких потоків шал?!
Ми щастя пізнаєм в стражданнях…
Чому ж така людська душа…
Марина Дорих – Не отпускай
Ты не отпускай… Даже если захочется тихо уйти…
Держи меня за рУку… эхом других измерений,
Огарками веры последней спасательный круг начерти…
Ведь корни любви всегда крепче, чем корни растений…
Ты не отпускай… Даже если планета изменит маршрут,
А звёзды сгорят обречённо в бесцветном озоне…
Ночь страсть озарит… возле чувств алтаря реки вспять потекут…
Я каплею сердца скачусь тебе прямо в ладони…
Ты не отпускай… Даже если приблизится смерть,
Её победить можно только двоим и совместно…
Для вечности нам лишь молитва нужна и небесная твердь…
Но не отпускай… даже если душе в груди тесно…
Ты останови… Чувство снега, всех мыслей больных варикоз…
Отчаянный крик, разведённый в некрепком азоте…
И не отпускай… ни на миг от себя… Зодчим будь сладких грёз…
Слепи из меня продождение собственной плоти…
19.11.2010
Марина Дорих – Осознанное сновидение
Разбив тонкий слой хрусталя на ладонях эфира,
На свитке луны нахожу сотни древних поверий,
Вхожу в цитадель своего ирреального мира,
Золою брожу неизвестных остывших империй…
На крыльях налёт от потёмок уж ветхих да ржавых,
Ведь лава планет обречённо давно загустела
Вселенной в душе… а, быть может, на вскрытых суставах…
Сочувственно дрожь пронимает астральное тело…
Сверхновой звезды регистрирую вспышку… рожденье,
Я вытру её от густого и вязкого ила…
Могу заменить временной коридор… измеренье,
В котором любого из нас колыбель и могила…
Зеницами вдруг становлюсь бахромой небосвода,
Веду звукозапись частот его сердцебиений…
Здесь над головой, под ногами… повсюду Свобода…
Действительность – лишь отпечаток ночных сновидений…
19.11.2010
Арина Дорих – Про ніч
Вона людську мала подобу,
На повний місяць голосила.
Заінкрустовані в жалобу
Пречорні складувала крила.
Вона людськії мала очі –
Бездонні та короткозорі,
Таїла здібності пророчі,
Що ними віщували зорі.
Вона людську мала натуру,
Завжди поводилась банально,
Свою оголену статуру
Демонструвала тріумфально.
Вона людські мала, тілесні
Бажання, слабкості, ідеї,
Гортала атласи небесні…
Лиш серця не було у неї.
Арина Дорих – Життя підігнано під дати
Життя підігнано під дати,
За числами – якісь подіі…
Хронометраж… А де ж дізнатись
Про особистість… її мрії…
Так небагато афішує
Ество людини безпорадне.
Невже у матриці існуєм?
Невже душа – це другорядне?
В хронологічному порядку
Роки, посади фігурують.
Спідометри нам від початку
У межах часу хист фіксують…
Таблиця… Пропуски німії…
На в них – найвища сутність долі…
Там задзеркалля… Звички…. Дії…
Частинка серця… Щастя… Болі…
Характер… Світ… Буття лекало…
Уявлень, вірувань догмати…
Нумерології ж замало
Ціле життя щоб передати.
Арина Дорих – По той бік тіла
По той бік тіла,
По той бік болю
Міцніша віра
Гартує волю.
По той бік слова
В біблійних текстах
Єдина мова
У всіх контекстах.
По той бік ночі –
Там також люди…
Господні очі
В ефірі всюди….
По той бік долі,
По той бік неба
Планет доволі,
Землі не треба.
По той бік храму,
По той бік часу
Зіграють драму
Всі вчинки наші.
По той бік раю,
По той бік смерті
Душа блукає
У коловері.
Думки невтішні,
Розбиті мрії.
По цей бік – грішні,
По той – святії.
Арина Дорих – Я чую, ти ідеш…
Я чую, ти ідеш…
Незримо ніч вальсує,
Сп’янілі зорі теж,
А серденько пульсує.
І б’ється в груди тать,
І крила ніч ламає…
Чи плакать, Чи кричать?
Гроза перебиває…
Я чую, ти ідеш.
Скриплять, як вітер, двері.
Мене отут знайдеш,
Казав же увечері.
І упаде вуаль
Невиннисті в калюжу.
Візьмеш мою печаль,
Хай злякану й недужу…
Я чую, ти ідеш.
Дрижить нервово тіло,
Аж у карпатських веж
Гірське чоло спітніло…
Відбитки дужих рук
Блукатимуть уюди.
Неначе сірий крук,
Мені розірвеш груди…
Я чую, ти ідеш…
Аж б’ються в скронях кроки.
Не має відчай меж,
Як океан глибокий.
Ти грань святу зітреш
В агоніі облуди.
Я чую, ти ідеш…
Хай буде те, що буде…
Арина Дорих – Життя коротке…
Коли чуття сильніші за слова
І повниться душа жаги гаптунку,
Рапсодія змовкає громова,
Життя коротке навіть для цілунку.
Коли любов сплітає два серця
У срібну нитку спільного бажання,
Радіє навіть Всесвіт без кінця,
Лише життя коротке для кохання.
Коли в очах горить кохання шал,
Відчуть на дотик небо руки вчаться,
Гойдає зорі радості опал –
Життя коротке для такого щастя.
Арина Дорих – Молитва
Ти пробач ворогів моїх, Боже,
І мене вибачай, я молюсь.
Я простити провини їм можу,
Та забуть не виходить чомусь.
Я молюсь Тобі, Боже Всевишній
(Охрестить хоче відчай мене),
Дай добру чистий вИток колишній
І хай сум, наче ніч, промине.
Я благаю, мій Боже, дай сили,
Голос правди дай спраглим вустам,
Щоб лілеї любові струсили
На гріховний цей світ фіміам.
Дай перу, Боже, твердість і вправність.
Мудрість дай, мов священний єлей,
Щоб змогла пронести крізь брутальність
Своє слово у світ, до людей…
Марина Дорих – Хочется быть мне единственной, а не одною…
Снова слеза осыпается прямо в пунцовый закат,
Город опять погружается в ночи безбрежность,
Ты далеко… Чтоб достать, надо сжать небосвода плакат…
Выпить мгновенья, с которых слагается в вечность…
Пахнет луной, как причастием, тихая водная гладь,
Звёзды скользят, будто пот, неспокойно по коже…
Вакуум грёз… Распростёртые руки, тебя чтоб обнять,
Только пространство хватают… пустое… до дрожи…
Паперти снов… обхожу стороной… как-то мне не до них…
Ветер в горах… слышу звуки его акростиха…
Танец костра… Семь печатей падут измерений других…
Просто иду… чтоб заплакать у ног твоих тихо…
Воздуха нет… Мглы пульсирует нож… Предо мной прах тропы…
Может тупик? Но продолжу маршрут… хоть душою…
Больно, что я лишь одна для тебя… лишь одна… из толпы…
Хочется быть мне единственной, а не одною…
Крылья. Рубцы. Всё нормально… Остался лишь шрам от гвоздей…
Сердце прибила к груди… чтоб не вытекло с кровью…
Знаешь, а там… по ту сторону мира и грешных страстей…
Тоже любить тебя буду… святою любовью…
19.11.2010
