Арина Дорих – Вишні
Після снів солодких одягають вишні
Білії сорочки, а весна на них
Вишиває шовком білі квіти пишні
У обіймах ранків чистих і святих.
Аромат зіллявся небу із вустами,
Він стіка повільно із пелюсток-брів.
Птахів коломийку чути між гілками,
А з-за гаю пісню весняних струмків.
Після снів солодких одягають вишні
Білії віночки. Хочеться чуттів.
Їм кивають звабно ясени величні…
А любов приводить до нових життів…
Арина Дорих – Магнолія
Сповиває магнолія
У пелюстки вітри…
У душі меланхолія,
А в думках – тільки ти.
На гілок ніжній лодіі
Моя гіркне печаль,
Грає дивні мелодії
Соловейко-скрипаль.
Пють росу тріпотливую
Десь русалки в квітках…
Хочу бути щасливою
Наяву, а не в снах!
Арина Дорих – Волошки
Ти не тривож блакитних снів волошок,
Вони ще снять дрімотою в гаю,
Бо ніч зібрала зорі всі у кошик,
А з ними і палку любов мою.
Ти не тривож квіток аквамаринів
І їх покірних, юних ще повік,
Моїх чуттів, що смутку в павутинні
Стікають кров’ю… Втрачені навік…
Ти не тривож маленьких душ волошок,
Вони скликають плач сопілкарів….
Так шкода, що в обіймах трав-ворожок
Ти серця крик почути не зумів.
Арина Дорих – Жоржини
Кавчукові листочки осені
Десь падуть на доріг крепдешин,
П’ють тумани нектари росяні
Із багряно-рудавих жоржин.
Дощ хова свої вуси мокрії
Під квіток золотий циферблат.
Присягають осонням обрії
В тім, що спокій краде листопад.
І бутони, вітром розпушені,
Чують подих уже холодів,
Бо чекати стеблини змушені
Від засніжених зим ще листів.
Арина Дорих – Конвалії
Ніжне намисто перлів коштовне
Серед листочків-галер
Серце маленьке та невгамовне
Зваблює дощин-жонглер.
Медом неспитим повний цілунок
Поля вдихає намет.
Червень вручає літу в дарунок
Ніжних конвалій букет.
Арина Дорих – Акація
Дрібні метелики маленькі
На кучерях акації.
Вплітаються квітки в рідненькі
Весняні декорації.
Цвітінь солодких перламутри
Терпким вином наповнені.
Гойда щоночі місяць мудрий
Їх у зірковій лодії.
Арина Дорих – Соняшники
Жовті рукавички
І вуста брунатні,
Виглядають личка
Гордії та знатні.
Райдугу тріпочуть
За косі барвисту,
Показати хочуть
Свою вроду чисту.
Сонечка дозрілі
Протирають скроні,
З вітром, захмелілі,
Грають на тромбоні.
Мріють до орбіти
Зором дотягнуться,
Недарма ж ці квіти
Соняшником звуться.
Арина Дорих – Яблуневі пелюстки
Плюскоче незримо весна почуттями,
Пісні запліта в яблуневий ажур
І ловлять суцвіття жагу із серцями,
Втискаючи ранку в барвистий велюр.
Біленькі сніжинки деревам між пальців
Спадають на шлейф недосяжний вітрів,
Автографи простору в їхньому танці
І ритми природи, й відлуння світів.
Пелюсточки яблунь… Свічада природи…
Краплиночки світла, що травень зронив…
Лиш так нетривка коронація вроди…
Коротке життя… Та багаті плоди…
Арина Дорих – Калина
Я прокладую стежини
За маршрутом журавлиним
Понад брам гірських вершини,
Крізь простори батьківщини
До червоних грон калини.
Диво-блискітки звабливі
Чепурять правицю ниві,
Прабатьків таять мотиви,
Що пронесли через зливи
Діб бентежних і сміливих.
Знає добре вся родина:
Символ нації – калина
Та сопілка солов’їна.
Душ єднання. Мрій світлина.
Кетяг серця – Україна.
Арина Дорих – Троянда
Тебе зовуть царівною всіх квітів,
Твої парфуми – для душі бальзам,
Принада, певно, краща в цілім світі,
З ікони личко, з піднебесся – шарм.
Блідніють роси на гіпюрі грацій,
Вуста – неначе скраплення жарин,
Та під вуаллю пишних декорацій
Колючі леза схованих тернин.
Фатальний блиск застиг на твоїй вроді
І згубна зачаровує яса,
Адже недарма кажуть у народі,
Що може вбить підступная краса.
