24 Ноя 2010
Арина Дорих – Лебеді
Прилетіли лебеді в снігові Карпати,
Серед вод осіли Тиси крижаних,
Хоча звикли в вирії, не тут зимувати,
Та заслабли крила від польоту в них.
Небо кришталевеє лагідно дивилось
На човни біленькі у гірській ріці,
Їх серця так гаряче, так шалено бились,
Ніби притягали сонця промінці.
Птахи всюди парами, вірність – їхня риса,
Зраджувать не вміють, фальші в них нема.
Стала Чорним морем їм верховинка-Тиса,
Голод витинала з холоду зима.
Тихо дні горталися, вечір за світанком,
Вічності спіраллю час вперед зринав.
Лебеді кохалися. Та мисливець раптом
Застрелив лебідку. Щастя зруйнував.
Лебідь бився в відчаї, жити не хотілось,
Ніби згасли зорі, цілий Всесвіт зник.
Серденько на клаптики назавжди розбилось
І душі, мов скрипки, враз зламався смик.
Догори піднявся він. Наче із-за ширми,
Глянув вниз востаннє… Гори-вітражі…
Почав с скелі падати, падати до вирви,
Бо не зміг боротись з болем у душі.
От і все скінчилося. Тільки кров зосталась.
Випекла у кризі свій печальний карб.
Ті, що все накоїли, Бога не боялись,
Вже давно забули, що кохання – скарб.
Що ви, люди, долі іншим спопеляєте?
Від птахів повчіться мудрості буття.
Як не склалось вперше, вдруге покохаєте…
Лебеді же люблять раз на все життя!
© Copyright Арина Дорих 2010
